Суддя та його кат - Страница 11

— Третя категорія, — врешті продовжив фон Швенді, — робить справу Шміда дуже неприємною для тебе, а також для цих бізнесменів, тут я змушений погодитися, бо зараз ми перейдемо до речей, які слід тримати у глибокій таємниці від поліції. Та позаяк ви тут, у Берні, не спромоглися вистежити Ґастманна і тепер, на ваш превеликий сором, з'ясовується, що Шмід був у Ламбуені, бізнесмени змушені дати мені завдання поінформувати поліцію про все, що є необхідним для розслідування справи Шміда. Неприємне для нас полягає в тому, що ми повинні відкривати перед вами політичні тонкощі надзвичайної ваги, а неприємне для вас становить той факт, що ви не маєте над представниками третьої категорії тієї влади, якою ви наділені стосовно людей швейцарського і нешвейцарського походження в цій країні.

— Я не розумію ані слова з того, про що ти говориш, — сказав Лютц.

— Ти ніколи не розумівся на політиці, любий Люціусе, — відповів йому фон Швенді. — Третю категорію становлять представники одного іноземного посольства, яким дуже не хочеться, щоб їхні прізвища згадувалися поряд із прізвищами бізнесменів певного рівня.

Нарешті Лютц збагнув, що саме має на увазі національний радник, і в кімнаті надовго запала тиша. Задзвонив телефон, але Лютц тільки вигукнув у слухавку: «Нарада» — і знову замовк. Врешті сказав:

— Але, наскільки мені відомо, зараз із цією країною офіційно домовляються про нові форми економічної співпраці.

— Звичайно, що домовляються, — відповів полковник. — Домовляються офіційно, адже дипломатам також потрібно чимось займатися. Але значно важливіші домовленості досягаються неофіційно, і саме в Ламбуені домовляються приватно. Зрештою, у сучасному бізнесі існують домовленості, в які держава не має права втручатися, пане слідчий.

— Звичайно, — несміливо погодився Лютц.

— Звичайно, — повторив фон Швенді. — І ці потаємні домовленості відбувалися у присутності, на жаль, вбитого лейтенанта поліції міста Берн Ульріха Шміда, який виступав під фальшивим прізвищем.

Із того, як раптово замовк Лютц, фон Швенді збагнув, що його намір реалізовано. Лютц став таким безпорадним, що тепер національний радник міг із ним робити що завгодно. Як це часто трапляється із досить обмеженими натурами, несподіваний поворот справи про вбивство Ульріха Шміда так спантеличив Лютца, що він дозволив вплинути на себе співрозмовнику і дав кілька обіцянок, які ставили під питання можливість об'єктивного розслідування цього вбивства.

Щоправда, він зробив ще одну спробу вийти зі складної ситуації.

— Любий Оскаре, — сказав він. — Мені це все здається не таким важливим. Звичайно, швейцарські бізнесмени мають право приватно домовлятися з тими, кого такі переговори цікавлять, хоч би хто виступав у ролі цієї другої сторони. Цього я не заперечую, і поліція у це не втручається. Я повторюю, що Шмід був у Ґастманна як приватна особа, і я хотів би офіційно вибачитися за те, що він назвав фальшиве прізвище і фальшиву професію, хоча і зрозуміло, що поліцейські часом соромляться зізнаватися у своєму фахові. Але він був не сам у цьому бізнесовому товаристві, там бувають також митці, любий національний раднику.

— Це просто декорація. Ми живемо в культурній країні, і нам необхідна реклама. Переговори потрібно було тримати в таємниці, а митці для цього — найкраще тло. Великий прийом, м'ясо, вино, сигари, жінки, розмови ні про що, митці нудяться, сідають поряд і спілкуються між собою, не помічаючи, що бізнесмени і представники однієї іноземної держави спілкуються одне з одним. Вони і не хочуть цього помічати, бо їх це не цікавить. Митців цікавить тільки мистецтво. Але поліцейський, який там опиняється, може довідатися про все. Ні, Лютце, справа Шміда підозріла.

— Я можу тільки повторити, що причини візитів Шміда до Ґастманна нам наразі невідомі, — відповів Лютц.

— Якщо його підіслала не поліція, то це зробили інші, не менш впливові сили, — сказав фон Швенді. — Існують ті, кого цікавить, що саме відбувається в Ламбуені, любий Люціусе. Це політика світового рівня.

— Шмід не був шпигуном.

— У нас є всі підстави підозрювати, що був. Для честі Швейцарії краще, якщо він був шпигуном, а не поліцейською нишпоркою.

— Але тепер він мертвий, — зітхнув Лютц, який віддав би зараз що завгодно за можливість розпитати про все самого Шміда.

— Це не наша справа, — сказав полковник. — Я не хотів би нікого підозрювати, але тільки одна відома всім іноземна держава може бути зацікавлена в тому, щоб переговори в Ламбуені трималися у суворій таємниці. Нам ідеться про гроші, їй — про основи партійної політики. Але будьмо відвертими, саме в цьому напрямку поліції діяти надзвичайно складно.

Лютц встав і підійшов до вікна.

— Але мені все ще не до кінця зрозуміло, яку роль відіграє у всьому цьому твій клієнт Ґастманн, — повільно сказав він.

Фон Швенді помахав перед собою аркушем паперу, наче віялом, і відповів:

— Ґастманн надавав у розпорядження свій будинок бізнесменам та їхнім партнерам у переговорах.

— Чому саме Ґастманн?

Полковник гордо відповів, що його високоповажний клієнт наділений необхідними для цього якостями. Він багато років був послом Аргентини в Чилі і завоював довіру однієї відомої всім країни, а під час діяльності на посаді керівника бляшаного тресту — ще й довіру бізнесменів. А крім того, він живе в Ламбуені.

— Що ти маєш на увазі, Оскаре? Фон Швенді іронічно посміхнувся.

— Ти коли-небудь чув про Ламбуен до вбивства Шміда?

— Ні.